психотерапевт

Механізми лікувальної дії фізичних вправ

Фізичні вправи можуть мати специфічний і неспецифічний вплив на організм людини. Загальний неспецифічний тонізуючий вплив на організм чинять елементарні гімнастичні й дихальні вправи, які стимулюють серцево-судинну й дихальну системи, підвищують опірність організму до змін навколишнього середовища.
Специфічна дія фізичних вправ визначається спеціальним підбором груп вправ для безпосереднього впливу на травмований орган і систему з метою відновлення втраченої функції.
Цілюща дія фізичних вправ на організм здійснюється шляхом взаємодії нервової і гуморальної систем, моторно-вісцеральними рефлексами. Будь-яке скорочення м'язів подразнює закладені в них численні нервові закінчення і потік імпульсів з них, а також з пропріорецепторів інших утворень опорно-рухового апарату, спрямовуються у ЦНС. Вони змінюють її функціональний стан і через вегетативні центри забезпечують регуляцію і перебудову діяльності внутрішніх органів. Одночасно у цьому процесі регуляції бере участь і гуморальна система, у якій продукти обміну речовин, що виникають у м'язах, потрапляють у кров і діють на нервову систему (безпосередньо на центри і через хеморецептори) і залози внутрішньої секреції, викликаючи виділення гормонів. Таким чином, інформація про роботу м'язів по нервових і гуморальних шляхах надходить у ЦНС і центр ендокринної системи (гіпоталамус), інтегрується, а потім ці системи регулюють функцію і трофіку внутрішніх органів.
Розрізняють чотири основних механізми лікувальної дії фізичних вправ на організм людини: тонізуюча, трофічна (trophe — живлення) дія, формування компенсацій і нормалізація функцій.
Тонізуюча дія фізичних вправ. Спеціально дібрані вправи здатні посилювати процеси гальмування чи збудження у ЦНС і тим самим сприяють відновленню нормальної рухливості та врівноваженості нервових процесів. Це покращує регулюючі властивості, активізує діяльність ендокринних залоз і стимулює вегетативні функції та обмін речовин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. Тонізуючий вплив фізичних вправ тим більший, чим більше м'язів залучається у рухову діяльність і чим вище м'язове зусилля. В осіб, які займаються фізичними вправами, виникають позитивні емоції, створюється піднесений настрій і з'являється впевненість у швидкому одужанні.
Трофічна дія фізичних вправ. У процесі руху виникають пропріоцептивні імпульси, що йдуть у вищі відділи нервової системи та вегетативні центри і перебудовують їх функціональний стан, що сприяє покращанню трофіки внутрішніх органів та тканин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. М'язова діяльність стимулює обмінні, окисно-відновні та регенеративні процеси в організмі. У працюючому м'язі відбувається розширення та збільшення кількості функціонуючих капілярів, посилюється приплив насиченої киснем артеріальної та відтік венозної крові, підвищується швидкість кровотоку, покращується лімфообіг. За рахунок цього швидше розсмоктуються продукти запалення, попереджається утворення спайок та розвиток атрофій.
Формування компенсацій. Фізичні вправи сприяють як найшвидшому відновленню або заміщенню порушеної хворобою функції органа або системи. Формування компенсації зумовлене рефлекторними механізмами. Фізичні вправи сприяють збільшенню розмірів сегмента тіла або парного органа, підвищуючи їх функції та ураженої системи в цілому. Вони залучають до роботи м'язи, які раніше не брали участі у виконанні не властивих для них рухів.
Залежно від характеру захворювання компенсації можуть бути тимчасовими або постійними. Перші виникають під час хвороби та зникають після одужання, а другі — у разі безповоротної втрати або обмеженні функції.
Нормалізація функцій. Нормалізація функцій організму, відновлення здоров'я й працездатності після травми або хвороби досягаються за допомогою фізичних вправ. Відновлення анатомічної цілісності органа або тканин, відсутність після лікування ознак захворювання ще не є свідченням функціонального одужання хворого. Нормалізація функцій виникає під впливом постійно зростаючого фізичного навантаження, внаслідок чого поступово вдосконалюються регуляторні процеси в організмі, усуваються тимчасові компенсації, відновлюються моторно-вісцеральні зв'язки та рухові якості людини. Усі названі вище механізми лікувальної дії фізичних вправ дозволяють визначати лікувальну фізичну культуру як:
• метод неспецифічної терапії, що втягує у відповідну реакцію організм на усіх його рівнях;

  1. метод патогенетичної терапії, що впливає на загальну реактивність організму, механізми розвитку і перебігу патологічного процесу;
  2. метод функціональної терапії, що стимулює і відновлює функцію органа або системи, загалом всього організму;
  3. метод підтримуючої терапії, що підтримує і розвиває пристосувальні процеси, зберігаючи функцію ураженої системи та життєдіяльність людини;
  4. лікувально-педагогічний процес, що передбачає свідому і активну участь людини у лікуванні, вирішуючи тим самим певні завдання самовиховання та використання набутих навичок занять фізичними вправами у подальшому повсякденному житті.

Лікувальна дія фізичних вправ у клініці нервових хвороб ґрунтується на фізіологічних закономірностях формування рухів і керування ними. Рухова активність регулюється нервовими центрами, що розташовані на різних рівнях ЦНС, і забезпечується суворою координацією тонусу й скорочення м'язів. Завдяки великій пластичності нервових процесів при систематичному використанні фізичних вправ можна цілеспрямовано впливати на різні функції організму.
Наприклад, фізичні вправи вдосконалюють адаптаційні процеси серцево-судинної системи, що полягають у посиленні енергетичних і регенеративних механізмів, поліпшують трофічні процеси в тканинах і системах, збільшують кровопостачання серця й легенів, чинять загальний тонізуючий вплив, поліпшують функції всіх органів і систем, попереджують ускладнення, активізують захисні сили організму й прискорюють видужання.
При травмах і захворюваннях нервової системи психіка людини часто пригнічена й загальмована. Під впливом фізичних вправ гальмування зменшується, відбувається стимуляція рухових центрів, у результаті систематичного тренування поліпшується функція провідних нервових шляхів і периферичних рецепторів.
Порушення функцій нервово-м'язового апарату позначаються на діяльності внутрішніх органів. М'язова система, її рецепція, а також ЦНС є найважливішими регуляторами вегетативних функцій. У свою чергу вегетативна нервова система при фізичному навантаженні іннервує м'язову тканину, регулює в ній обмін речовин, пристосовуючи її до функціональної діяльності. Постійний вплив фізичних вправ удосконалює гіпофізарно-адренокортикотропічний механізм регуляції, що сприяє відновленню функції руху й працездатності всього організму.

 

 

вгору